МЕТОДИ КОМБУСТІОЛОГІЇ В ЛІКУВАННІ ДІТЕЙ З ВАЖКИМИ  ФОРМАМИ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ АЛЕРГОТОКСИКОДЕРМІЇ

Козинець Г.П., Коваленко О.М., Циганков В.П., Смирний С.В., Чадаєв Ю.М.

Національна медична академія післядипломної освіти, м. Київ, Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, м. Київ, Міська лікарня №3 м. Миколаєва, Миколаївська обласна дитяча лікарня

 

Вступ. Токсикодермія – гостре запальне ураження шкіри і слизових оболонок, в наслідок алергічної реакції на введення в організм хворого речовин з сенсибілізуючими властивостями. До найбільш важких форм ТД відносяться синдроми Лайєла та Стівенс-Джонсона, які супроводжуються епідермолізом. В патогенезі важких форм токсикодермії є  реакція «антиген-антитіло» з виділенням активних речовин, що пошкоджують тканинні структури та судини шкіри і слизових оболонок, пригнічують ферментні системи зі зміною реактивності організму. Летальність серед хворих дітей з важкими формами  токсикодермії коливається від 25 до 75% та обумовлена раннім та швидким розвитком гнійно-септичних ускладнень на фоні дегідратації з порушенням електролітного балансу, синдрому ендогенної інтоксикації з порушенням метаболізму білків та дискоординацією протеолізу.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування двох пацієнтів з важкою формою медикаментозної токсикодермії (1- з синдромом Лайєла та 1 – з синдромом Стівенс-Джонсона) віком 2 та 8 років відповідно. Хворі госпіталізовані з районів області на 2-гу добу після захворювання. Дебют захворювання був обумовлений появою мілких пухирів на фоні набряків та  вогнищ ерітеми шкіри на площі понад 45% поверхні тіла, скаргами на нестерпний біль та свербіж шкіри після внутрішнього приймання лікарських препаратів. У зв’язку з прогресуванням епідермолітичного процесу шкіри та слизових оболонок, розвитку поліорганної дисфункції хворі були переведені до відділення дитячої анестезіології та реанімації дитячої обласної лікарні м. Миколаєва.

Тяжкість стану хворих була обумовлена, субтотальним за площею, ураженням шкіри та слизових оболонок ротової порожнини і геніталій у вигляді пухирно-ерозивного еритематозного процесу. Після відторгнення відшарованого епідермісу спостерігались поширені ділянки ерозії на площі від 45 до 85% поверхні тіла. Неспроможність шкіри хворих у поєднанні з недосконалістю адаптивно-компенсаторних механізмів обумовило проведення багатовекторної інтенсивної терапії з посиленим компонентом місцевого лікування, яке розглядалось нами з позицій попередження розвитку ранових гнійно-інфекційних ускладнень з інтоксикаційним синдромом.

Результати та їх обговорення. Схема лікування  хворих складалась з проведення інфузійної терапії із розрахунку 90-130 мл/кг в першу добу, відповідно до фізіологічних і патологічних втрат в залежності від віку, з подальшим поступовим зменшенням об’єму інфузійних препаратів; відміни медикаментозних препаратів, що викликали епідермолітичний процес шкіри та слизових оболонок; десенсибілізуючої терапії та призначення ентеросорбентів у віковій дозі; системної антибактеріальної (напівсинтетичні препарати широкого спектру) та протигрибкової терапіі з призначенням пробіотиків; системну гормонотерапію глюкокортикостероїдами з розрахунку 10 мг/кг маси тіла на добу за Преднізолоном; гіпоалергенне, гомогенізоване ентеральне зондове харчування. Венозний доступ забезпечувався катетеризацією підключичної або периферичної вени. Місцева терапія полягала в щоденних перев’язках, на фоні медикаментозної седації, з обробкою ураженої шкіри  теплим розчином антисептика «Декасан», додатковим зрошуванням елементів висипки перші 5 діб спреєм «Оксикорт», декомпресією пухирів з евакуацією  їх токсичного вмісту, покриттям ерозій та ненапружених дренованих пухирів тимчасовим штучним гіпоалергенним неадгезивним рановим покриттям «Грассолінд», яке в перші 4-5 діб модифікувалося желе «Солкосеріл”, а з четвертої-шостої доби лікування – гелем “Пантестін”. Зверху накладалась вторинна асептична марлева пов’язка. Очищення шкіри від злущених шарів епідермісу та епітелізація ерозій, з частковою нормалізацією функцій шкіри відбувалися в термін 7-11 діб — хворі були переведені до профільного соматичного відділення лікарні, де продовжувалась етіопатогенетична та симптоматична терапія. Подальший догляд за ураженою шкірою полягав у місцевому використанні емолієнтів  «Ойлатум» (емульсії для купання та крему). На 20-23 добу хворі виписувались із стаціонару.

Висновок. Запропонований алгоритм лікування хворих дітей з важкими формами медикаментозної алерготоксикодермії сприяв достовірному збільшенню кількості тромбоцитів та лімфоцитів, зменшенню кількості лейкоцитів, еозинофілів та паличкоядерних гранулоцитів периферичної крові, нормалізації лейкоцитарного індексу інтоксикації. Таким чином, використання в практиці лікування дітей  з важкими  формами медикаментозної алерготоксикодермії ранових гіпоалергенних неадгезивних покриттів  та комплексу антисептичних, глюкокортикостероїдних, стреслімітуючих та регенеруючих препаратів для місцевого застосування, системної антибактеріальної терапії на тлі методів загальної інтенсивної і десенсибілізуючої терапії дозволило вірогідно запобігти розвиненню гнійно-інфекційних  ускладнень з інтоксикаційним синдромом, оптимізувати перебіг ранового процесу.